Пане Президенте!

11 липня ц.р. під час зустрічі з Клубом головних редакторів ЗМІ країн СНД, відповідаючи на запитання щодо перспектив законопроекту «Про засади державної мовної політики», Ви наголосили: «Найкращий орієнтир у цьому питанні – Європейська хартія про мови»; «наскільки цей закон відповідає цій хартії, її стандартам – мають сказати експерти». Крім того, Ви сказали, що «законодавці – ініціатори цього закону» запевнили Вас, що «він пройшов ескпертизу Венеціанської комісії». Напередодні Ваш представник у Верховній Раді повідомив, що 7 липня ц. р. Ви доручили Кабінетові Міністрів підготувати зміни до щойно проголосованого владною парламентською більшістю мовного законопроекту. Складається враження, що ініціатори законопроекту і Ваше оточення готують «легітимізацію» шахрайським чином сфабрикованого 3 липня ц. р. антиконституційного акту та налаштовують Вас на його підписання.

У зв’язку з цим хотіли б звернути Вашу увагу на такі обставини.

1. В ієрархії правових актів, які визначають засади державної мовної політики і порядок застосування та підтримки мов, вищу юридичну силу має не Хартія, а Конституція України. Саме ст. 10 Конституції України, а не положення Хартії, повинна бути «найкращим орієнтиром» в оцінці законопроекту. На думку українського експертного середовища, законопроект Ківалова-Колесніченка в багатьох принципових моментах не відповідає вимогам Основного Закону та Рішенню Конституційного суду України від 14 грудня 1999 р. № 10-рп/99 про офіційне тлумачення статті 10 Конституції України.

Порівняно з Конституцією України, яка визначила засади мовної політики та загальний порядок застосування мов, Хартія лише заохочує держави до вільного вибору перелічених у ній факультативних рамкових заходів на підтримку використання тих «історичних регіональних або міноритарних мов Європи, декотрим з яких із плином часу загрожує зникнення». При цьому преамбула Хартії передбачає, що «захист і підтримка регіональних або міноритарних мов не повинні здійснюватись на шкоду офіційним мовам та необхідності вивчати їх».

2. Законопроект Ківалова-Колесніченка справді пройшов експертизу Венеціанської комісії, але його автори, вочевидь, приховали від Вас оцінку, яку виставила Комісія їхньому «продукту». У висновках Венеціанської комісії від 2 грудня 2011 р. відзначено, що зміст документу, попри проголошені в ст. 5 цілі і принципи, свідчить про те, що в самому законопроекті закладені механізми домінування російської мови на шкоду українській мові як державній.
Венеціанська комісія закликала авторів законопроекту до ретельного перегляду термінології і послідовного її застосування в тексті законопроекту, а головне – вона наполягає на пошуку українськими законотворцями «справедливого балансу між захистом прав меншин, з одного боку, і збереженням державної мови як інструменту інтеграції суспільства, з іншого» (пп. 66, 68). Отже, згідно з висновком Венеціанської комісії, законопроект потребує подальшого ґрунтовного опрацювання.

Законопроект також був негативно оцінений у висновках усіх профільних установ НАН України – Інституту мовознавства (16.09.2011 р.); Інституту української мови (22.09.2011 р.); Інституту політичних та етнонаціональних досліджень (22.09.2011 р.); Інституту держави й права (05.09.2011 р.); Українського мовно-інформаційного фонду (09.09.2011 р.); Академії наук Вищої школи (16.09.2011 р.); Інституту філології Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка (20.09.2011 р.).

Законопроект Ківалова-Колесніченка зазнав нищівної критики у висновках органів держаної влади України, а саме: Міністерства фінансів України (09.09.2011 р.) та Міністерства юстиції України (27.09.2011 р.), Комітетів Верховної Ради України – з питань культури і духовності (23.09.2011 р.) та з питань бюджету (03.11.2011 р.), а також Головного науково-експертного управління Верховної Ради України (23.05.2012 р.).

На слуханнях, проведених Комітетом з питань культури і духовності Верховної Ради України (20.06.2012 р.), законопроект «Про засади державної мовної політики» було визнано таким, що не відповідає вимогам Конституції України і потребує докорінної концептуальної переробки.

3. Від моменту внесення законопроекту його проходження у Верховній Раді супроводжувалося системними та грубими порушеннями ст.ст. 82 і 84 Конституції України та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Апарат парламенту зареєстрував законопроект на порушення вимог ч. 3 і ч. 6 ст. 91 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», оскільки його автори не подали фінансово-економічного обґрунтування та порівняльної таблиці із зазначенням змін до чинних законів України, пропонованих розділом 11 Перехідних положень законопроекту.

Під час розгляду законопроекту у першому читанні 5 червня ц.р. було порушено ст. 102 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»: законопроект голосувався без обговорення його основних принципів, положень, критеріїв та структури. При цьому голосування здійснювалося з порушенням ст. 84 Конституції України, яка вимагає особистого голосування кожним народним депутатом.

Під час вечірнього засідання Верховної Ради 3 липня ц.р. порушення регламенту заохочував своїми маніпулятивними «технологіями» перший заступник Голови Верховної Ради України Адам Мартинюк, який з голосу, без рішення погоджувальної ради і розгляду внесених народними депутатами численних поправок, поставив на голосування питання щодо позачергового включення до порядку денного законопроекту № 9073 «Про засади державної мовної політики». Воно провалилося («за» було подано 219 голосів). Друге голосування стосувалося пропозиції головуючого ще раз повернутися до щойно «проваленого» питання щодо зміни у порядку денному (результат: «за» – 241). Після цього Адам Мартинюк не поставив на голосування питання про включення до порядку денного даного законопроекту, а одразу, навіть без зазначення редакції, в якій голосується законопроект, поставив на голосування питання про прийняття законопроекту № 9073 в цілому («за» – 248 голосів). Таким чином, було проголосовано питання, навіть не включене до порядку денного, а головне – абсолютно не підготовлене до голосування.

З погляду права і факту, обговорення, голосування й ухвалення мовного законопроекту в другому читанні не відбулося і не могло відбутися в принципі, оскільки головний комітет відповідно до положень глави 20 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» продовжував працювати над його підготовкою до другого читання у зв’язку з великою кількістю поправок (понад 2000). Саме тому законопроект не був (і не міг бути!) завізований головою профільного комітету, керівником секретаріату цього комітету, керівниками юридичного і редакційного апарату Верховної Ради, як того вимагає ч. 1 ст. 117, а також не був (і не міг бути!) розданий народним депутатам «не пізніше як за десять днів до дня розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради». Через відсутність підготовленого до другого читання законопроекту неможливо було виконати вимоги ст. 119 регламенту щодо постатейного обговорення і голосування поправок на основі порівняльних таблиць та узгодити остаточний текст закону. Отже, народні депутати проголосували за документ, якого в правовому сенсі не існує, за документ-фантом, до того ж – знову з порушенням ст. 84 Конституції України.

4. Спроба «вдосконалити» неіснуючий документ за допомогою структур підконтрольного Вам Кабінету Міністрів є нічим іншим, як продовженням грубих порушень Конституції України та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Така спроба нелегітимна і з тієї причини, що доопрацювання законопроектів, які є на розгляді Верховної Ради, та погодження їхніх остаточних текстів має відбуватися лише в рамках парламенту і відповідно до процедур, встановлених главою 20 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Таким чином, Ви не маєте жодних підстав розглядати рішення Верховної Ради від 3 липня 2012 року стосовно законопроекту «Про засади державної мовної політики» як ухвалення закону, оскільки такого закону в принципі не існує. Навіть якщо це рішення буде підкориговане Кабінетом Міністрів, такий документ не може вважатися законом. Підписавши примарний акт, «ухвалений» із безпрецедентними порушеннями Конституції України та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», Ви вчините неправомірні дії і станете співучасником фальсифікації, що тягне за собою моральну, політичну та кримінальну відповідальність.

Як гарант Конституції України, Ви повинні вжити усіх заходів, щоб антиконституційний законопроект Ківалова-Колесніченка, який збурює суспільство, розколює Україну і зазіхає на її конституційний лад, був узагалі знятий з розгляду. Вважаємо, що оптимальним шляхом виходу з ситуації могло б бути створення робочої групи, сформованої, серед іншого, з представників відповідних структур громадянського суспільства та експертного середовища, для підготовки якісно нового законопроекту «Про порядок застосування мов в Україні» у відповідності з вимогами Конституції України та з урахуванням європейського досвіду у сфері мовної політики.

Якщо Ви хочете бути Президентом усієї України, а не іграшкою в руках антиукраїнських сил, Вам варто припинити загравання з ними та утримуватися від співучасті в діях, спрямованих на підрив основ незалежної державності України. Сподіваємося, Ви не бажаєте, щоб Ваше президентство призвело до руйнації української державності.

Володимир Василенко, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор юридичних наук, один із розробників Закону «Про мови в Українській РСР», Надзвичайний і Повноважний Посол України

Лариса Масенко, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук

Володимир Панченко, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук, народний депутат України першого скликання

Київ, 13 липня 2012 р.

За дорученням:

• Української Всесвітньої Координаційної Ради;
• Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. В.Стуса;
• Всеукраїнського Комітету на захист української мови;
• Народного комітету захисту України;
• Конгресу національних громад України;
• Спілки офіцерів України;
• Всеукраїнської громадської організації «Громадський рух «Не будь байдужим!»;
• Громадянського руху «Відсіч»;
• Харківської правозахисної групи;
• Київської міської організації товариства «Меморіал» ім. В.Стуса;
• Асоціації єврейських організацій та громад України;
• Ліги українських меценатів;
• Всеукраїнської громадської наукової організації «Експерти України»;
• Руху добровольців «Простір свободи»;
• Всеукраїнської громадської молодіжної організації «Національний Альянс»;
• Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Дебатна Академія»;
• Секретаріату Національної спілки письменників України;
• Асоціації українських письменників;
• Міжнародної громадської організації «Конгрес захисту української мови»;
• Фундації ім. Олега Ольжича;
• Громадського руху «Вільний простір»;
• Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність»;
• Громадського об’єднання «Українська справа»;
• Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка;
• Центру громадянських свобод;
• Київського благодійного фонду імені О. Гірника «Українським дітям – українське слово»;
• Мистецького об’єднання «Остання барикада»;
• Громадської організація «Вікімедіа Україна»;
• Центру громадських ініціатив «Інформаційне суспільство»;
• Самоврядної альтернативної мережі (САМ);
• Комітету захисту українських журналістів;
• Київського центру журналістських досліджень країн ГУАМ «Шовковий шлях»;
• Об’єднання «Своя правда»;
• Товариства української мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
• Громадської ініціативи «Кіно-переклад»;
• Центру UA;
• Холодноярської ініціативи;
• Громадської організації «Мамай» (Мобільна Аґенція Мистецьких АкціЙ);
• Фонду розвитку аудіовізуальних мистецтв «Кришталеві джерела»;
• Об’єднання студіюючої молоді «Зарево»;
• Громадської організації «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім»;
• Фонду національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича (м. Харків);
• Інформаційної агенції культурних індустрій ПРО;
• Харківської крайової організації Спілки української молоді;
• Харківського українського культурно-мовного клубу «Апостроф»;
• Донецького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка;
• Донецького обласного Товариства української мови імені Т.Г.Шевченка;
• Луганської обласної філії Асоціації дослідників голодоморів в Україні;
• Українського медійного центру (м. Харків);
• Конгресу Українців Севастополя;
• Громадського комітету «Український Севастополь»;
• Громадської організації «Центр політичних інновацій»;
• Асамблеї громадських організацій малого та середнього бізнесу;
• Луганського міського товариства української мови ім. Тараса Шевченка;
• Незалежної профспілки «Підприємці Луганщини»;
• Громадської організації «Правовий простір» м. Сєвєродонецька;
• Донецької обласної громадської організації «Народний контроль»;
• Донецького Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу;
• Громадсько-патріотичної організації «Східне Козацтво України»;
• Луганського обласного відділу «Союзу українок»;
• Луганського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка;
• Харківського обласного об’єднання громадян «Українська родина»;
• Союзу українок м. Севастополя;
• Спілки об’єднань громадян «Трудовий рух «Солідарність» у Луганській області;
• Конфедерації вільних профспілок Луганської області;
• Громадського об’єднання «Наш вибір»;
• Громадської організації «Луганці»;
• Луганського обласного осередку Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Григорія Ващенка;
• Луганської обласної правозахисної жіночої організації «Чайка»;
• Громадської організації «Схід України»;
• Біловодської районної правозахисної жіночої організації «Первоцвіт»;
• Новопсковської районної правозахисної жіночої організації «Чайка».

Контакти:
Київ, вул.Сковороди,2 Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Телефони:
Василенко Володимир Андрійович – 050 3859453
Масенко Лариса Терентіївна – 097 3891732
Панченко Володимир Євгенович – 050 3351463