На цьому історичному етапі, коли світова спільнота відзначає 20-ту річницю четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок, що відбулася в Пекіні, і знаходиться за крок до підведення підсумків Цілей розвитку тисячоліття, на зміну яким будуть затверджені Цілі сталого розвитку на період після 2015 року, ми підтримуємо Економічну і Соціальну Раду Організації Об’єднаних Націй у її намаганні оцінити успіхи реалізації обіцянок Пекінської конференції. Ми також сподіваємося, що 59-та сесія Комісії Організації Об’єднаних Націй зі становища жінок сприятиме тому, що питання ґендерної рівності і прав жінок займуть ключове місце в самому серці усіх дискусій, стратегій і переговорів.
Ми поділяємо загальне занепокоєння проблемою подолання бідності у ґлобальних масштабах, оскільки бідність впливає на життя жінок особливо виразно, негативно позначається на їхніх правах і можливостях і підсилює прояви усіх форм насильства щодо них. Незважаючи на те, що у питанні статусу жінок було досягнуто помітного поступу, проблема участі у прийнятті рішень і доступу до влади продовжує вимагати суттєвої уваги. Разом з тим, жодна з існуючих проблем не є більш актуальною, ніж насилля, якого зазнають жінки і дівчатка різного віку в усіх країнах світу. Порушення прав людини щодо жінок як і раніше проходять безкарно і непомітно, оскільки у більшості країн світу потерпілі часто не звертаються за захистом.
Як всесвітня федерація жіночих організацій, об’єднаних навколо ідентифікації із нашою спільною українською спадщиною та активних у країнах регіону, за який відповідає Европейська Економічна Комісія ООН, ми вітаємо процес регіонального огляду виконання стратегії ЕЕК в цих країнах, що розпочався в Женеві у листопаді 2014 року. Ми закликаємо жінок-представниць країн регіону, який включає в себе Східну Європу і колишні радянські республіки, проаналізувати і винести на огляд громадськості інформацію про наслідки останніх подій в Україні для жінок, включно з питаннями внутрішніх переселенців, втрати робочого місця та доступу до освіти, зубожіння та медичних і соціальних проблем.
Конфлікт, який ми віднедавна спостерігаємо в Україні, був спровокований незаконною анексією частини території України – Кримського півострова – Російською Федерацією у березні 2014 року, із наступним військовим вторгненням РФ в області східної України з наміром зміцнення сил сепаратистів, яких підтримує Росія. Ці дії були спрямовані на розпалювання, а не вирішення конфлікту, рівень напруги якого не спадає.
Військовій агресії проти України передував період соціальної і культурної війни проти неї, інструментом якої стали підконтрольні Москві російські засоби масової інформації, доступні в багатьох регіонах України. Останні два роки Росія вела інформаційну війну, щоб перешкодити намірам інтеграції України у західні структури та інститути. У цій інформаційній кампанії Росія позиціонує себе як бастіон моралі, протиставляючись «занепадаючому Заходу», і прагне нав’язати свій економічний, політичний і соціальний дискурс, який відображає ґендерну політику російської влади. Зокрема, ми можемо відзначити масштабну дезінформаційну медіа-кампанію проти «ґендеру», яка насправді спрямована проти громадянського суспільства в Україні, а особливо проти тих голосів, які подають найбільшу надію: організованого жіноцтва.
Жінки були рівноправними партнерками з чоловіками під час акцій протесту на Майдані взимку 2013-2014 років, як і під час подальших подій «Революції гідності» проти корупції в Україні. З початком неоголошеної війни жінки стали меншістю у військових формуваннях, що приймають активну участь у збройному протистоянні. Однак частка жінок серед внутрішніх переселенців, вимушених покинути свої домівки в результаті конфлікту, є непропорційно великою. Жінки переважають серед осіб, переміщених із зони бойових дій на сході України. Вони також становлять більшість серед переміщених осіб з Криму.
Одним із найтрагічніших аспектів сьогоднішньої кризи є внутрішнє переміщення корінного народу України – кримських татар, які виступили проти захоплення Росією Кримського півострова і проведення псевдо-референдуму. Чимало з них були змушені втікати від переслідувань з боку російської влади на материкову Україну. Потрібно офіційно визнати їхній статус вимушених переселенців, членів насильно переміщеної громади, і розглянути наслідки цього насильства для їхнього становища.
По всій Україні саме жінки: матері та дружини, а також діти військовослужбовців – несуть на собі основний тягар наслідків цього конфлікту, доглядаючи за пораненими. Окрім цього, жінки в українській діаспорі з усіх куточків світу активно підтримують гуманітарні проекти, щоб надати допомогу постраждалим сім’ям та медичним установам в Україні, які працюють понад свої можливості.
В межах цього збройного конфлікту, здається, нема місця для дискусії про те, як суспільство може чинити ненасильницький опір іноземній агресії на своїй власній землі. Незважаючи на прагнення миру і порозуміння, прихильники української державності можуть лише підтримувати право України захищати свої власні кордони. Проте у 14-у річницю Резолюції 1325, прийнятої Радою Безпеки ООН у 2000 році, ми як і раніше прагнемо знайти чіткі керівні принципи і заходи, які б сприяли покращенню становища жінок, миру та безпеці. Ми знаємо про досвід тих країн, де визнання сили жінок і їхнє залучення до постконфліктного планування привели до позитивних змін для цілого суспільства, і твердо віримо, що такі приклади потрібно наслідувати.
Ми закликаємо включити Україну в усі програми, які розглядають питання світової боротьби жінок за рівні права. Окрім підтримки залучення жінок до прийняття рішень і політичних переговорів, ми виступаємо за зміцнення громадянського суспільства в цілому, шляхом сприяння його співпраці з політичним керівництвом. Саме так можна забезпечити прозорість і підзвітність не тільки у роботі Ради Безпеки ООН, але і у всіх національних урядах держав-членів Організації Об’єднаних Націй.
Д-р. Марта Кічоровська Кебало
Головна представниця до ООН / ЕКОСОР
Світова Федерація Українських Жіночих Організацій